Таємниця «Кібаліона». Хто написав головний підручник з герметизму?
Ми завершили розбір 7 принципів Всесвіту. Але звідки ми взагалі про них знаємо? Більшість сучасних езотериків, коучів та психологів цитують одну й ту саму книгу — «Кібаліон», яка вийшла друком у грудні 1908 року в Чикаго.
І тут починається справжня детективна історія
На обкладинці книги замість імені автора красується загадковий підпис: «Три Посвячені». Хто ж ці люди, які сховали свої обличчя під масками?
Три головні версії, які досі обговорюють дослідники:
1. Одноосібний геній: Вільям Вокер Аткінсон
Більшість істориків сходяться на тому, що за трьома масками ховалася всього одна людина — Вільям Вокер Аткінсон. Він був успішним адвокатом, письменником та лідером руху «Нове мислення» в США. Аткінсон обожнював містифікації й за життя видав десятки книг під різними псевдонімами. Ба більше, видавництво, яке вперше надрукувало «Кібаліон», належало саме йому.
2. Таємна група містиків
Інша теорія каже, що авторів дійсно було троє. Окрім Аткінсона, до групи записують відомого окультиста Поля Фостера Кейса та навіть індійського гуру Бабу Бхараті. Вони нібито об’єднали західний герметизм, східну філософію та американську практичність. Оскільки адресою видавництва був вказаний «Масонський Храм» у Чикаго, книзі часто приписують масонський слід.
3. Легенда самого «Кібаліона»
Сама книга стверджує, що «Кібаліон» — це не авторський текст. Це стародавній збірник герметичних афоризмів, який тисячоліттями передавався виключно з уст в уста від вчителя до учня всередині закритих орденів Древнього Єгипту та Греції. А «Три Посвячені» просто вперше в історії записали ці афоризми на папері та дали до них свої розлогі коментарі.
Чому «Кібаліон» став культовим?
Автори книги зробили геніальну річ: вони очистили стародавній герметизм від складної середньовічної термінології, релігійного фанатизму та алхімічних шифрів. Вони дали світу чисту психо-технологію. 7 законів — це не про магічні заклинання, це про те, як працює наш розум та як за його допомогою змінювати власне життя.
Анонімність авторів лише підсилила ефект. Адже яка різниця, чиє ім’я стоїть на обкладинці, якщо закони всередині книги дійсно працюють?
